Чому я це роблю? Веду блог і пишу покрокові інструкції.

Коли прийшла війна, ми боронили своє місто як могли. Всі мешканці. Потім вже в окупації, щоб не зійти з розуму я продовжувала щось робити, щоб допомагати людям. Коли вдалось нарешті вибратись з того пекла - допомагати захисникам. В мене був ресурс, здавалось, що він нескінченний. Головне - перемогти ворога, жити будемо потім.

В кінці вересня 2023 я приїхала в Ірландію.

Рішення далось важко. Підтримали батьки, сказали: "У вашій родині два волонтера, подумай про дитину. Їй треба довчитися". Я тепер тут, а чоловік продовжує допомагати🇺🇦 Моє місто досі в окупації, волонтерство забрало останні гроші і сили, в кишені лише 20є. З цим і приїхала.

Начиталась купу чатів на тему "всі пруться в цю Ірландію наче вона резинова", боялась всього. Зазубрила фразу "I need temporary protection" і казала її кожній людині в аеропорту. Після ночівлі на полу в спальниках, не знала чого очікувати від СітіВесту, яким всі залякують.

Вдивлялась в очі офіцерів, перекладачів, робітників, намагаючись знайти підтримку. Розповідала свою історію виїзду через 12 орківських блокпостів, яка нафіг нікому не здалась. Не знала в кого що спитати, куди йти далі, що робити з кипою документів які мені видали.

Я була вже зламана, а всі навкруги - байдужі.

Ні, я не очікувала нічого особливого, щоб мене зустріли і обігріли (як це було на початку війни з українськими біженцями), але хотілось розуміння від втоми. Щоб хтось протягнув руку, відвів поїсти, підказав з анкетами. Поетапні дії - раз, два, три. Слова "Інтрео", "ппс номер" чи навіть той "СітіВест" ну зовсім не зрозумілі новоприбулій людини.

Лив дощ, коли автобус привіз нас в наметове містечко. Я дивилась з вікна як земля перетворюється в калюжі, і не хотіла виходити.

Так, я читала про погоду в Ірландії, але не очікувала болото під ногами і промокший тент над головою. Чесно. Коли тягнула свою сумку до кабінки адміністратора, повз черги новоприбулих проходили українці що вже жили тут. Дивлячись на наші розгублені обличчя казали:

⁃ Ну что вы в шоке? Поздравляю! Это вы еще туалеты не видели.

Так я познайомилась з Ірландією.... Зрозуміла, що з таким підходом один до одного ми нічого не досягнемо. Наступного дня почала писати дописи в ірландські чати про життя в наметах, показуючи інший бік "страхіття", а згодом створила канал в телеграм.

Щоб допомагати українцям. Новоприбулим, хто тільки збирається, чи вже приїхав в Ірландію. Будемо пізнавати всі моменти нашого "тимчасового захисту" разом, ділюсь всім що знаю💛💙